Бошки Шишки индика где купить наркоту Гороховец

Ебанулся я, братцы, на все сто! Вот расскажу вам историю, как я, наркоман комик, купил закладки шишек марихуаны и сейчас отдыхаю в библиотеке. Это должно быть потрясающе! Итак, друзья, все началось с того, что я услышал от своего патлатого друга из хиппи-братства, что у него есть новый источник супер качественных гидро шишек. Услышав эти слова, у меня мозг окончательно съехал с катушек! Я сразу же попросил у него координаты этого загадочного места, чтобы пополнить свою коллекцию наркотических приключений. Но, братцы, задача оказалась не такой уж и простой. Я должен был предоставить ему полную гарантию, что я не бот или коп. Так что пришлось пройти через несколько секретных испытаний, чтобы доказать свою настоящую наркоманскую душу. Пришлось провести ночь без сна и выкурить кучу герика – это была настоящая проверка на дурака. Но, блять, я выстоял и получил заслуженные координаты. И вот я уже на месте, готовый к встрече с патлатым дилером. Вокруг мерзкий туман, как будто сама марихуана предвкушает наше великое событие. Я чувствую, что приход близок и готов вкусить всю силу травы. Я прячусь от посторонних глаз в какой-то укромной заброшенной стройке и ищу своего дилера. Наконец, я его нахожу – патлатый тип с длинными волосами и непонятной одеждой. Но одет он как-то странно, точно не наркоман. Зато у него есть то, что я ищу – сумка полная закладок. Мы обмениваемся парой фраз, из которых я понимаю, что он готов выложить все свои шишки на продажу. Я открываю его сумку и вижу настоящую наркотическую сказку – шишки самой высшей пробы, выращенные суперсовременным методом гидропоники. В моей голове начинают происходить странные процессы – эйфория, счастье, полный контроль. Но, к сожалению, время моего отдыха в библиотеке ограничено – наркополиция может прийти в любой момент. Поэтому я решаю найти ближайший местечко, где могу быть в моменте и не отвлекаться. И что может быть лучше библиотеки, где я могу расслабиться, раскрыть свою наркоманскую душу и погрузиться в мир знаний? Я достаю свой супер acid, разбиваю его на столе и принимаю самую необъятную дозу. Мои чувства переполняют мою физиологию – мурашки по коже, раздвоение миров, кристальная ясность мыслей. Я становлюсь сверхчеловеком и готов покорить весь мир знаний. За эти несколько часов я успеваю прочитать все, что только можно было представить – от классических произведений литературы до самых современных научных статей. Всю информацию впитываю как губка, будто моя наркоманская душа жаждет знания. Но время пролетает незаметно, и я понимаю, что пора уходить. Библиотекари смотрят на меня подозрительно – я, наверное, слишком долго провел в их уютном пространстве. Я улыбаюсь им, чувствуя себя настоящим наркоманом комиком, и устремляюсь в свои наркотические приключения дальше. Так заканчивается моя история о том, как я купил закладки шишек марихуаны и отдыхаю в библиотеке. Я понял, что сила закладок и наркотического прихода может дать нам не только физическое наслаждение, но и открыть новые горизонты знаний. Это как найти свою суперсилу и использовать ее во благо. Ведь в конечном счете, мы все стремимся быть свободными и наслаждаться жизнью, несмотря на все ограничения. Так что, братцы, погрузитесь в этот наркотический мир с головой, будьте в моменте и не отвлекайтесь на все пустяки жизни. Чувствуйте каждый вздох и наслаждайтесь каждой закладкой, которую вам дарит жизнь.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...